Насправді «критичні аналітики» з рф, свідомо чи ні, але працюють у парадигмі путіна, який, перебуваючи біля керма не найкращого огризка совка, уявив себе кимось типу Сталіна – повелителя величезної та покірної країни. Таке припущення зумовлює масу хибних фундаментальних засад. На прикладі мюридівської аналогії з «Зоряними війнами» та переговорами з їхнього приводу – він помилився в основному. Переговори справді йшли, але за інших умов і про інший предмет. Ядерна зброя, Східна Німеччина та Східна Європа були навіть не предметом переговорів, а якимось побічним ефектом від вирішення основного питання.
Це питання виходило з того, що собою являв совок уже до середини 80-х років. А совок припустився глобальної помилки, коли під час нафтової кризи внаслідок ембарго арабських країн на постачання нафти до США і деяких їхніх союзників у нього ринули величезні гроші за нафту. Ці гроші було просаджено бездарно, вони не дали країні можливостей налагодження нормальної економіки. Совок вчинив, як наркоман, якому в руки потрапили шалені гроші. Він просто просадив їх на дорожче дуриво, а коли вони закінчилися, то опинився в жахливому стані, бо дороге і потужне дуриво купити вже нема за що, а від старого вже не штирить. Тобто за десять років занепало навіть те, що хоча б якось працювало, і перспектив не було жодних.
Загалом про загибель совка вже було відомо не лише у Вашингтоні, а й у москві. Там просто не знайшли жодних шляхів утримання ситуації, розуміючи, що починається стадія агонії, яка неминуче закінчиться смертю. У прямих переговорах з керівництвом США на Мальті та в Рейк’явіку йшла відверта і прагматична розмова про те, що загибелі совка та «соцтабору» ніяк не уникнути. А тому про збереження Варшавського договору, наприклад, не було й мови. Він уже фактично загнувся самостійно, і вже було зовсім неважливо, що про це думають у москві, і торгуватися там не було про що. До речі, те ж саме і з ядерною зброєю. Американці на пальцях показали, що коли економіка вже руйнується, сьогодні або завтра буде втрачено контроль над ядерними арсеналами, а тому, поки не пізно, треба скоротити їх до такого розміру, щоб залишилася гарантія їх контролю. При цьому Штати легко контролювали свої ядерні іграшки, але показали совку добру волю, погодившись паритетно скоротити і свій ядерний потенціал.
Насправді головне питання переговорів полягало в тому, куди і як саме впаде хатинка під назвою «совок». Саме совок, а не «соціалістичний табір». За це москві не варто було непокоїтися, Захід гарантував, що там усе мине м’яко, без шибениць та довічних строків.
При цьому треба розуміти, наскільки тактовно вчинив Захід у тій ситуації. Вони розуміли, що до свого фінішу підходить комуністична імперія, яка всі ці роки трималася на відповідній ідеології, яка ще довго після краху імперії вимиватиметься з голів її населення. Штати мали наочний приклад Німеччини, де націонал-соціалізм як залишковий деформувальний чинник виходив зі свідомості німців. Для цього знадобилося близько 30 років за умови окупації території Західної Німеччини, а на початковому етапі окупаційна влада здійснювала практично пряме управління країною. Навіть за таких умов усе йшло дуже в’язко і важко. Але Німеччина була лише 12 років під контролем нацистів. Совок же 70 років вичавлював мізки своїм громадянам, а тому – випадок був значно важчим.
Проте Захід мав розуміти, що вірус комунізму було синтезовано саме на Заході, де він набув свої заразних якостей, а совок виник виключно стараннями росіян, важко інфікованими західними комуністичними ідеями. Тим більше, саме Штати керували совковою індустріалізацією, що рівносильне мілітаризації.
Це означає, що інструментів для руйнування совка було більше ніж достатньо, і питання вже не стояло, щоб дотиснути Горбачова в якомусь питанні. Він чудово все розумів сам, бо його фахівці в галузі економіки доповідали те ж саме. Треба було різко змінювати суспільно-політичний устрій та переходити до капіталізму, але інерція семи десятків років комунізму просто не давала шансів на успіх, а тому часу вже не залишалося.
Не здивуюся, якщо спливуть документи, що вказують на те, що Горбачов свідомо вклав совок у керованому режимі, щоб це не трапилося на місяць пізніше, але хаотично і з величезною кров’ю, а можливо – і втратою контролю над ядерною зброєю. Якщо на ситуацію подивитись під цим кутом, то серпневі події 1991 року виглядають великомасштабним інсценуванням, і доводиться тільки здогадуватися про те, хто робив гру, а хто використовувався в темну. У будь-якому разі переговори були саме про це. Тобто совок уже руйнувався самостійно, хоча і з подачі Заходу, який використав для цього мізерну частину своїх можливостей. Ключовий момент – Захід показав, що не має наміру рятувати кредитами проєкт «совок», але готовий підтримати його деякі частини після руйнування.
Тож Несміян не на те дмухає. Події йшли в іншому ключі. Нерозуміння цього вузла веде їхні роздуми вбік від реальних подій, а виглядають вони таким чином, на відміну від часів розпаду совка.
(Далі буде)