Іранська аналогія (Частина 2)

Загалом те, що збирається таке угруповання, ще не означає, що Тромб його застосує. І справа тут не тільки в його боягузливій натурі, яку він уже не раз продемонстрував, а й у тому, що всі ці вправи, як це зазвичай буває в авторитарних дилетантів, розраховані на бліцкриг. І це не припущення, бо його «посланець» Вітьков буквально кілька днів тому давав інтерв’ю з цього приводу, під час якого зауважив, що Тромб не розуміє, як Іран ще не капітулював. Тому він постійно й повторює одну й ту саму мантру про армаду, яка рухається туди, і що станеться щось погане.

Але справа в тому, що Іран увесь час правління бородатих постійно готувався до чогось подібного і може виявитися дуже твердим горішком. Просто згадаймо про те, скільки американці лише кілька місяців тому посилено довбали хуситів – і чим усе закінчилося? Вони так і не втратили свого військового потенціалу, і Додік просто «злився з теми», домовившись із хуситами, що ті не стрілятимуть по американських суднах і кораблях. А от по Ізраїлю хусити продовжили стріляти вже після того, як Тромб оформив свій черговий «піс діл». А все тому, що хусити використовують напрацювання ХАМАСу, Хезболли й самого Ірану щодо розосередження і маскування своїх ударних активів. Слід вважати, що в Ірану все це відпрацьовано в рази ефективніше.

Усе це до того, що вся ця армада може не отримати бажаного результату, і навпаки, Іран почне огризатися різними способами, включаючи обстріл Ізраїлю, країн Затоки та блокування Ормузької протоки. В такому разі тільки повітряними ударами не обмежишся і доведеться загрузнути глибше, ніж того хотілося б. І тут виникає все те саме питання, про яке ми говорили сьогодні. «Добро» на такі операції дає Конгрес, а як відомо, там навіть далеко не всі республіканці готові схвалити подібні речі, не кажучи вже про демократів.

Плюс до того, така бійка ніяк не в’яжеться ні із заявленою самим Тромбом політикою неоізоляціонізму, ні з його образом «миротворця», який він так посилено намагається демонструвати. Словом, тут є безліч відкритих питань, навіть незважаючи на те, що в регіон справді перекинуто значні сили. І, мабуть, в Ізраїлі всі це розуміють попри те, що Додік перейшов у режим правового нігілізму, а тому мають сумніви в реальності всіх цих рухів, бо, з іншого боку, тривають дивні переговори, які Ізраїлю подобаються дедалі менше. Буквально сьогодні їхня преса пише таке:

«Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі в інтерв’ю телеканалу CBS News заявив, що він готовий зустрітися з посланцем президента США Стівом Віткоффом найближчого четверга, 26 лютого, в Женеві. При цьому він зазначив, що переговори присвячено виключно ядерній програмі Тегерана… Незадовго до цього журналіст Барак Равід з посиланням на високопоставлене джерело у Вашингтоні передав, що американські переговорники готові зустрітися з представниками Ірану найближчої п’ятниці, 27 лютого, якщо в найближчі 48 годин від Тегерана буде отримано його пропозиції щодо «ядерної угоди», які допоможуть скоротити розбіжності між сторонами».

А як ми пам’ятаємо, ізраїльська позиція полягає в тому, щоб Іран відмовився не тільки від ядерної програми, а ще й ракетної, плюс до цього – припинив підтримувати терористичні організації на кшталт Хезболли та хуситів. А міністр закордонних справ Ірану Аракчі, підтверджуючи цю інформацію, підкреслює:

«Я думаю, що досі є шанс на досягнення угоди, яка влаштує обидві сторони. Немає жодної необхідності в концентрації американських сил у регіоні. Якщо це заради тиску на нас, то це не спрацює».

Тобто просто зараз переговори ведуться лише за одним пунктом ізраїльського списку – ядерною темою.

(Далі буде)