Бенкет брехунів (Частина 2)

ІЗРАЇЛЬ

Для того, щоб розглянути гру іншого брехуна, слід уточнити важливий момент, який у нас в Україні, безумовно, викличе запитання. Як відомо, до останнього часу у нас була якась неадекватна кількість судів: загальної юрисдикції, господарські, адміністративні та інші, і кожен з них мав свою першу інстанцію, апеляційну та касаційну  — Верховний Суд і окремо — Суд Конституційний. Кожен може подивитися на те, яку платню і які пенсії отримують ці достойні люди, і, напевно, маючи навіть мінімальний досвід участі у судових справах, більшість із нас матиме, скажімо так, масу запитань до суддів як таких і до умов їхнього утримання, особливо під час війни зокрема.

За великим рахунком, це — синекура найсумнівнішої якості. Знаю, що нас читають деякі судді, і напевно, вони обуряться такому визначенню, але просто згадаймо про те, куди поділася принциповість і державна позиція суддів АР Крим, які під час окупації майже повним складом перейшли на бік ворога. Зрозуміло, що не тільки вони це зробили, але якби всі вони виїхали на територію, підконтрольну Україні, і жоден не порушив присяги, я б прийняв докори, а так — ні. Не приймаю.

Але повернімося до Ізраїлю. Мабуть, це набагато бідніша країна, і вона не може собі дозволити тягнути на загривку стільки судів і суддів, і тому Верховний суд Ізраїлю працює у двох режимах. Перший — звичайний режим, за якого розглядаються скарги на рішення судів перших інстанцій, і другий — суд честі, який дуже схожий за функціоналом на Конституційний суд як за переліком питань, що розглядаються, так і за форматом, оскільки в такому режимі він працює як перша і остання, по суті — єдина інстанція, як і наш КС. Тобто, здебільшого Верховний суд працює у звичайному режимі, а за необхідності — переходить у другий режим, що зветься БАГАЦ (івр. בג״ץ, Бейт‑дін Гавоа ле‑Цедек — «Вищий суд справедливості»).

Тобто, ті ж самі судді розглядають звернення іншого характеру, і тому не потрібно утримувати окрему судову інстанцію у вигляді КС. Ось просто заради інтересу кожен може поставити собі запитання: що робить Конституційний суд усі 4 роки широкомасштабної фази війни? Упевнений, ніхто не зможе відповісти на це запитання, тому що він нічого не робить. А тепер кожен може погуглити і знайти платню суддів цієї інстанції, щоб побачити, як можна нічого не робити за такі гроші. А потім, коли з цим виникне ясність, кожен може закінчити експеримент, знайшовши будь-яке зручне йому визначення терміна «синекура» і порівнявши з нашим КС. Виходить, що він наче є, а його наче й немає. Фаїна Раневська, формулюючи свою знамениту фразу «Дивно, дпа є, а слова «дупа» — немає», навіть не підозрювала, що ці слова чітко підійдуть і до нашого КС. А ось на прикладі Ізраїлю можна переконатися, що без цієї синекури цілком можна обійтися.

Ну, все це до того, що в Ізраїлі зараз настав час роздачі «слонів» за 7 жовтня 2023 року, і дуже багато видних діячів та структур вимагають створення незалежної комісії для того, щоб встановити коло осіб як серед військового, так і серед політичного керівництва країни. Зрозуміло, що Бібі як вогню боїться такого формату, оскільки для нього все скінчиться дуже погано. І ось БАГАЦ ухвалив рішення про призупинення процесу формування незалежної комісії, а натомість видав прем’єру опитувальник, де були прямо поставлені запитання щодо зазначених подій.

І ось Бібі зробив те саме, що й Додік із матеріалами Епштейна. І виглядає це наступним чином:

«У четвер вночі прем’єр-міністр Нетаньягу опублікував свої “відповіді на запитання Держконтролера” в межах замороженої БАГАЦ перевірки подій 7 жовтня… Документ на 55 сторінках містить безліч цитат із протоколів закритих засідань, вибірково насмиканих прем’єр-міністром для захисту від звинувачень у культивуванні ХАМАСу і перекладання відповідальності за провал 7 жовтня на ЦАХАЛ, ШАБАК та колишніх міністрів власних урядів… Публікація не викликала особливого резонансу в ізраїльських ЗМІ, оскільки її цілі цілком прозорі, очевидна і завідома нечесність прийому: Нетаньягу знову, цього разу з особливим цинізмом, використовує проти політичних супротивників свою головну “конкурентну перевагу” — прерогативу прем’єр-міністра розсекречувати та оприлюднювати все, що він вважає за потрібне і корисне для себе особисто. Ані Ганц, ані Айзенкот, ані Беннет, ані Галант, ані інші згадані в протоколах політики та військові не можуть відповісти прем’єр-міністру тією ж зброєю — оприлюднити витяги з інших закритих протоколів, що викривають Нетаньягу в спотворенні правди».

Як і Додік, Бібі не розкрив даних, що викривають його, і навпаки — розкрив дані, які викривають інших. А крім нього, ніхто не має права розкривати секретні дані. Це вже навіть не цинізм, а щось — за ним. І ось таке сьогодні править світом.