Про синтез (Частина 4)

Так-так, Іран має авіаносець, і на відміну від російського «Кузі», він своїм ходом вийшов у море. Щоправда, вийшов він не так щоб далеко, бо супутники зафіксували його за п’ять кілометрів від порту приписки. Через весь борт авіаносця написано цитату генерального рушника Хохменеї, яка звучить приблизно так: «Отсель грозить мы будем шведу!»

І тут доведеться ще раз згадати про авіаносець «Кузьма». Навіть самі лапті не називали його авіаносцем тому, що розуміли наслідки такого кроку. Якби вони записали його у класику жанру – авіаносці, з них би іржав весь світ, і можливо, від сміху померло б багато людей, не виключено, що кілька мільйонів, а це могло б спричинити негативні наслідки. І через те що це диво техніки будували в совку, який все ж таки уникав прямих і жорстких конфліктів із зовнішнім світом, його назвали авіаносним крейсером.

А сталося це не з вини кораблебудівників, а з волі військово-політичного керівництва совка. Адже ще з часів Другої світової війни всім було відомо про те, що основною зброєю авіаносця є літаки палубної авіації, але вони не можуть вирішувати всі завдання саме щодо захисту самого авіаносця від атак з повітря. Тому інженери не стали забивати голову додатковими озброєннями власне корабля, залишивши їх самий мінімум, а завдання щодо його захисту було делеговано кораблям охорони – крейсерам та авіаносцям. Уже в повоєнний період, із появою ракет і реактивної авіації, очевидність такого «поділу праці» стала абсолютною, і есмінці взяли на себе роль «купола», що захищає АУГ з повітря, моря та з-під води, а сам авіаносець було заточено на роботу з палубною авіацією.

Але, як було сказано вище, совок так і не зміг створити повноцінний есмінець, і тому ескортування чистого авіаносця було неможливим. Звідси – необхідність встановлення озброєння, яке мало дозволити відбитися від нападу в одиночному плаванні, без ескортування. Плюс до того, власне авіакрило виявилося настільки неповноцінним, що довіряти йому захист самого корабля міг лише захоплений ідіот.

Зрештою, ідея авіаносця канула в Лету, а з’явилося одоробло, яке ми і знаємо як авіаносець «Кузя». Навіть зовнішній вигляд цього девайсу немовби натякає на те, що з ним щось не так, але іранський авіаносець «Нещадний чебурек» переплюнув навіть «Кузю». Тут «прекрасно все»: і зовнішній вигляд, і повна відсутність палубної авіації. Рушники заявили, що цей плавучий глечик вони використовуватимуть, щоб «кидати в нього кістки», в сенсі – з нього вони запускатимуть безпілотники.

Воно, звісно, висунути цей ударний корабель на п’ять кілометрів від берега і запускати з нього дрони – чудове рішення, коли на березі немає місця для того, щоб запустити дрони звідти. Але, з іншого боку, можливо, тут інший розрахунок. Просто уявімо, що з американського авіаносця злетів літак F-18A/F або F-35C, і так сталося, що він згори побачить іранський авіаносець «Борода Хохмейні». Якщо його шляк не трафить, то в найближчі хвилин 5–10 через сміх він вийде з ладу, а такий час у бою – дорогого вартий.

І тут постає запитання: а яка мораль цієї частини повісті? А вона проста. Якщо сьогодні вони переробили контейнеровоз на авіаносець та есмінець, то чого від них можна чекати завтра? Інженерна думка там діє невблаганно, і вона поки що не дісталася коробок від взуття чи чогось подібного. Але судячи з усього, це ще попереду.