Усе вказує на те, що студія «Союзмультфільм» отримала нове бюджетне фінансування і розпочала випуск серії фільмів, подібних до тих, що раніше показували, до прикладу – як ядерна торпеда «Посейдон» борознить поле для гольфу у Флориді, та інших гостросюжетних стрічок. Мабуть, замовник справедливо вирішив, що робити ремейк старих фільмів або продовження у стилі «Посейдон-2» чи «Повернення Посейдона» не варто. Все ж таки ці сюжети мають вселяти страх, а не сміх, і тому там перейшли до нової теми, а саме — «Орєшнік знищує злісний авіаносець».
Мабуть, замовлення було терміновим, тож намальовано все абияк, і навіть масштабу об’єктів не змогли дотриматися як слід. Але сюжет — класичний: авіаносець пливе і не відстрілюється, його літаки затишно сплять в ангарах, аж тут — «Орєшнік» із ядерною боєголовкою, якого ніхто не очікував побачити в цих широтах. У підсумку — ще один «убивця авіаносців», а як ми пам’ятаємо, попереднім їхнім убивцею був крейсер «москва», тепер же — «Орєшнік».
Воно, звісно, з цього всього можна посміятися, але тут важливо інше. Зрозуміло, що на великі екрани це «кіно» не піде, тому касовий успіх нікому не потрібен. За великим рахунком, тут важлива відповідність смакам головного глядача — царя, а він саме таке, брутальне, і любить. Відтоді як він завершив курс вправ із художньою гімнасткою і вибув з активної вікової категорії, тільки таке кіно приносить йому справжнє задоволення.
У такому разі він відчуває себе володарем світу і повелителем ядер, упакованих у зброю. Але біда прийшла звідти, звідки ніхто не чекав, а саме — від іншого діда з-за океану. Як виявилося, у цю гру можна грати і вдвох. Причому путінський мультик має одну явну слабку сторону, а саме — надуманість сцени. Але це — спадкове. Ще з далеких радянських часів там пишалися фільмами про те, як їхній літак пролетів над авіаносцем або як їхній підводний човен сплив на очах у авіаносця. Усе це припускало, що літак ніхто не бачив за пару сотень кілометрів і не супроводжував його весь цей час, лише чекаючи команди на пуск ракет. Те саме — і з підводним човном. Хтось взяв на себе відповідальність і оцінив усе це як небезпечні понти і не більше, а тому — не віддав команди на ураження.
З іншого боку, якщо віддавати цю команду, то це треба робити набагато раніше, за десятки кілометрів від точки рандеву. Тільки збитий літак або потоплена субмарина на відстані 100–150 км від авіаносця могли б стати тригером масштабного конфлікту, і тому їх терпіли. Особливо гостро це відчувалося після Карибської кризи, коли один необережний рух міг би призвести до небажаних наслідків. Хоча тоді совка б точно вже не було і федерації — теж, тільки це — інша історія. Але така реакція була спрямована на носії зброї, а не на саму зброю. Скажімо, літак міг нести ракету чи бомбу, яку запускає пілот, а підводний човен має ракету чи торпеду, яку запускає моряк.
(Далі буде)