Право вибирати та бути обраним. Це записано в більшості Конституцій держав світу. І не тільки вільних держав, але й диктаторських теж.
Тож, нормальні, вільні вибори мають два основних ключових учасника (учасників): того, кого обирають, і ті, хто обирає. Звісно, від цих двох учасників і залежить результат правління, тобто чи манна небесна, чи каміння на голови громадян держави.
Зараз, в сучасному вільному світі, обрати можуть буть кого, навіть пса Патрона чи морську свинку Рафаїла. Ми всі бачимо, кого обрали в Україні і в США, і що з цього вийшло. Хоча, на мою думку, краще б в Україні вибрали пса Патрона. Пес Патрон хоч до війни готувався, вибухівку вивчав, не те, що вот єто всьо, на Печерських пагорбах.
А далі ж будуть вибори і в Британії, і в Франції. І ми можемо тільки марно сподіватись на розумність виборців…
Давайте сьогодні не торкатись теми хто обирає, тобто критеріїв цензу для участі виборців у виборах. Зараз такого цензу немає ніде. Але такий ценз неодмінно з’явиться в майбутньому, інакше сучасна західна цивілізація просто перестане існувати. Тут питання, що станеться першим – ценз на участь у виборах, чи припинення існування сучасної західної цивілізації. Давайте поговоримо про те, кого обирають.
Я твердо впевнений, що найвища посада в країні повинна мати обмеження і критерії для кандидатів. Які конкретно обмеження і критерії я не знаю, тут треба ретельна робота юристів, психологів, соціологів та інших фахівців.
Щоб наштовхнути вас на роздуми, хочу проаналізувати президентів США та України, а також прем’єр-міністрів Ізраїлю по такому критерію – служба в збройних силах.
Кожен з нас може прочитати про діяльність того чи іншого президента та прем’єра і скласти свою думку. Ми для себе можемо віртуально дати оцінку плюс чи мінус кожному президенту (прем’єру). А тепер зіставте свою віртуальну оцінку кожному президенту (прем’єру) з інформацією, служив чи ні він в лавах армії.
США.
За останні 50 років (з 1976 по 2026 рік) у США спостерігається чітка тенденція: президенти «старої школи» майже всі були ветеранами Другої світової війни, тоді як нове покоління лідерів здебільшого не має армійського досвіду.
Президенти США, які служили в армії:
Джеральд Форд (1974–1977). ВМС (Navy). Служив на авіаносці під час Другої світової війни, брав участь у боях на Тихому океані.
Джиммі Картер (1977–1981). ВМС (Navy). Офіцер-підводник. Єдиний президент, який закінчив Військово-морську академію США.
Рональд Рейган (1981–1989). Армія (Army). Під час Другої світової служив у спецпідрозділі ВПС, що займався створенням навчальних та пропагандистських фільмів (через поганий зір не був на фронті).
Джордж Буш-старший (1989–1993). ВМС (Navy). Один із наймолодших пілотів палубної авіації у Другій світовій. Його літак було збито японцями над Тихим океаном.
Джордж Буш-молодший (2001–2009). Національна гвардія ВПС. Служив пілотом винищувача F-102 у Техасі. Його служба часто була предметом політичних суперечок (чи справді він був у частині весь час).
Президенти США, які не служили в армії:
Усі президенти з цього списку (крім Обами) належали до покоління «бебі-бумерів», чия молодість припала на час війни у В’єтнамі, але вони не потрапили до війська з різних причин.
Білл Клінтон (1993–2001): Отримав відстрочку для навчання в Оксфорді, а пізніше розіграв високий номер у лотереї призову, що дозволило йому уникнути відправки до В’єтнаму.
Барак Обама (2009–2017): Його молодість припала на період після скасування обов’язкового призову (1973 рік), коли армія США стала повністю контрактною. Він ніколи не подавав заяву на службу.
Дональд Трамп (2017–2021, 2025—дотепер): Отримав п’ять відстрочок під час В’єтнамської війни: чотири через навчання в університеті та одну медичну (діагноз — «кісткові шпори» на п’ятах).
Джо Байден (2021–2025): Отримав п’ять студентських відстрочок під час В’єтнамської війни. Після закінчення навчання отримав медичну відстрочку через астму, яку він мав у дитинстві.
Україна.
Серед шести президентів України більшість не проходила строкову службу в армії. Офіційно армійський досвід мають лише двоє.
Президенти України, які не служили в лавах збройних сил:
Леонід Кравчук (1991–1994). Перший президент України не проходив строкову службу. Після навчання в технікумі він одразу вступив до Київського державного університету, а після його закінчення зосередився на науковій та партійній кар’єрі.
Леонід Кучма (1994–2005). Леонід Данилович не служив у армії як солдат. Він закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету, де була військова кафедра (отримав звання офіцера запасу). Після навчання він одразу почав працювати в космічній галузі (КБ «Південне»), що давало «броню» від призову.
Віктор Янукович (2010–2014). Янукович не служив у лавах радянської армії. Причиною стали його судимості та перебування у місцях позбавлення волі в молодому віці, що за радянським законодавством зазвичай унеможливлювало призов на строкову службу.
Володимир Зеленський (2019 — дотепер). Наш Портрет не проходив строкову службу. Під час навчання в Криворізькому економічному інституті він не проходив підготовку на військовій кафедрі. Під час мобілізаційних хвиль 2014–2015 років на ім’я Портрета надходили повістки, але, згідно з офіційними даними Міноборони, до військкомату він не з’явився і службу не проходив.
Президенти України, які служили в лавах збройних сил:
Віктор Ющенко (2005–2010). Служив у радянських прикордонних військах (1975–1976) на радянсько-турецькому кордоні (територія сучасної Вірменії).
Петро Порошенко (2014–2019). Служив у лавах радянської армії в 1984–1986 роках. Оскільки на той час студентів вишів забирали до війська, він проходив службу в місті Ахтубінськ (РРФСР) у військах ППО.
Ізраїль.
В Ізраїлі ситуація кардинально відрізняється від США чи України. Оскільки служба в армії є обов’язковою для більшості громадян, а безпека — це питання виживання держави, військовий досвід є майже обов’язковою вимогою для успішного політика.
Майже всі прем’єр-міністри Ізраїлю за всі 77 років (з моменту заснування держави у 1948 році) мали військовий досвід — або в регулярній армії, або в підпільних воєнізованих організаціях до здобуття незалежності.
Прем’єри — бойові генерали та спецпризначенці:
Ця група лідерів мала найвищий рівень військової підготовки:
Іцхак Рабін. Генерал-лейтенант, начальник Генштабу. Командував армією під час Шестиденної війни.
Ехуд Барак. Найбільш нагороджений солдат в історії Ізраїлю. Генерал-лейтенант, начальник Генштабу, колишній командир елітного спецпідрозділу Sayeret Matkal.
Аріель Шарон. Генерал-майор, легендарний командир танкових підрозділів. Герой війни Судного дня.
Беньямін Нетаньягу. Капітан спецпідрозділу Sayeret Matkal. Брав участь у багатьох секретних операціях та був поранений у бою.
Нафталі Беннет. Майор спецпідрозділів Sayeret Matkal та Maglan. Брав участь у бойових діях у Лівані.
Прем’єри — засновники (Служба в підпіллі):
Перші лідери Ізраїлю служили не в регулярній армії (бо її ще не існувало), а в єврейських воєнізованих формуваннях (Хагана, Іргун, Лехі) або в іноземних арміях під час Першої світової війни.
Давид Бен-Гуріон. Служив у Єврейському легіоні британської армії під час Першої світової війни.
Менахем Бегін. Був лідером підпільної організації Іргун, яка вела збройну боротьбу проти британського мандата.
Іцхак Шамір. Був одним із керівників радикального підпілля Лехі.
Леві Ешкол та Моше Шарет. Обидва служили в єврейських добровольчих формуваннях або в армії Османської імперії (Шарет був офіцером-перекладачем).
Прем’єри з «небойовим» або мінімальним досвідом:
Деякі лідери служили, але їхня роль була більше адміністративною або інформаційною:
Шимон Перес. Служив у Хагані, де відповідав за закупівлю зброї та кадри. Він не був бойовим офіцером, але заклав фундамент оборонної промисловості та ядерної програми Ізраїлю.
Ехуд Ольмерт. Служив офіцером у піхотній бригаді «Голані», але згодом став військовим кореспондентом журналу «Бамахане».
Яїр Лапід. Проходив службу як військовий кореспондент у газеті армійського відомства «Бамахане».
Єдиний прем’єр-міністр Ізраїлю, який взагалі не проходив військову службу, — Голда Меїр. Голда Меїр народилася в Києві, виросла в США і переїхала до Палестини вже дорослою жінкою (у 1921 році). На той час обов’язкового призову для жінок у воєнізовані організації в тому вигляді, як зараз, ще не було, а до моменту створення ЦАХАЛу вона вже була високопоставленою політичною діячкою.
В Ізраїлі за всі 77 років існування єврейської держави, всі крім одного прем’єр-міністри мали прямий військовий досвід. Це є частиною національного «соціального контракту»: щоб керувати країною, яка перебуває у стані постійної загрози, лідер повинен знати, що таке війна на власному досвіді.
Звісно, основною моєю темою цього допису були президенти України. Розповідаючи про США та Ізраїль, я просто доповнив картину. Два наших найкращих президенти служили в армії. А всі інші – ні. А два наших найгірших президенти – один зек-рецидивіст, а другий – багаторазовий ухилянт і тупий патологічний совок.
На мою думку, служба в армії є необхідним критерієм для займання виборних посад в державних структурах.
Президент Зеленський – вирок Україні.
Наша праця за тиждень.
Мене трохи завалили замовленнями, намагаюсь все виконати, грошей на все поки не вистачає.
Тактік зараз ФПВ перехоплювачами орківські Молнії та інші скрєпні пепелаци валить. Ось його особиста робота:
Тактік попросив детектор дронів «Чуйка 3.0» і 50 комплектів пропелерів 1080 для ФПВ перехоплювачів. Купив Чуйку (27560 грн) і 20 комплектів пропів (9390 грн), не вистачило на більше. Трохи згодом куплю. Відправив. Ось воно:
В 112 бригаду ТРО відправив 4 пульта та 28 радіопідривачів в повній комплектації, по 7 підривачів на пульт (98 доларів та 4200 грн). Ось так виглядає радіопідривач:
А це відгук хлопців за першу партію радіопідривачів:
Для роти НРК батальйону безпілотних систем «Кондор» узгодили компенсацію абонплати Старлінків (39604 грн). Чекаю лист від командира батальйона, буду платити.
Для 3-го батальйону ПБС КРАКЕН купив герметичні роз’єми (27733 грн), паракорд (2713 грн), чотири стабілізатори напруги Volter для пункту управління батальйона (194148 грн), заплатив абонплату Старлінка (86 євро)
Подяки від 3-го батальйону ПБС КРАКЕН за допомогу:
MAKE RUSSIA MOSCOWIYA AGAIN!
Гривну з будь-якої гривневої картки можливо відправляти за цим посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/8kemUPY8Ff
Це «Банка Монобанку» для накопичення коштів.
Окремо додаю картки Монобанку та Приватбанку.
Картка Монобанку: 5375411201723553
Картка Приватбанку1: 5168745022527821
Картка Приватбанку2: 5457082252814350
PayPal: olkras@yahoo.com
Кому потрібне підтвердження зарахування грошей – пишіть на мейл olkras@yahoo.com.
Ваш Готельєр – бандерівець
Цілком згоден щодо виборчого цензу. Про що писав неодноразово. Трохи переказав на моно.
А я би зробив участь у виборах платними.
Виборець має купувати право вибирати. Якщо “жаба тисне” і шкода грошей – будь ласка, в сиску виборців ставлять відмітку.
Але – право взяти участь в наступних виборах – дорожче, потрібно погасити борг за попередні+пеня/штраф (у встановленому законодавством розмірі))).
Так будуть відсіянв ідіоти в давньогрецькому сенсі цього терміну (особа, яка ухиляється від участі в керівництві полісом).
То Олександр.
Угу. А як з приводу припущення, що гроші “за голосування” нікчеми будуть отримувати від олігархів? Люмпену багато й не треба буде: “дай на пляшку, й проголосую хоч за чорта лисого”! А непитущі пенсіонери – знов за гречку голосуватимуть. Оце й буде – ефективна виборча система..?
В нас і зараз психі і наркомани не можуть обиратись. Нібито. Втім зе сечу так і не здав, а в крісло всівся, Ківа, киплячої йому сіри, мав справку з дурки що реально ПСИХОПАТ, і був при цьому депутатом. Безугла теж з діагнозом. І що? І нічьо.
.
Конкретно зе в випадку відмови від аналізів мав би миттєво вилетіти з президентських перегонів З ЦІЄЇ ПРИЧИНИ, як корок з шампанського! Зі свистом і вовчим білетом, хай на якій самій фінальній стадії! Але цього не відбулося.
.
З іншої сторони теж ситуація не краще. Діти, тварини і психі не голосують, але якщо провести тест пересічного громадянина , то виявиться, що він або інфантил, або недорозвинутий, або ку-ку. Проте він громадянин з правами і доки його недостатній стан не доведений, він голосує.
.
Але є ще одне – факт проживання в країні. І раніше, і зараз громадяни, які живуть за кордоном і не збираються повертатись, голосують, і я вважаю, що це несправедливо.
А мало б бути: поїхав шукати іншої долі (з різних причин: діти, робота, призов, втрата дому) – втратив частку своїх громадянських прав, зокрема права голоса. Повернувся – набув.
.
Виборче право треба корегувати, щоб і загальність зберігалася, і щоб цирку цього “недолугого” (тут інше слово) не було. Звичайно ті невігласи, які зараз у владі, не можуть зробити цього. І не захочуть, а якщо і зроблять, то лише на шкоду.
> І раніше, і зараз громадяни, які живуть за кордоном і не збираються повертатись, голосують, і я вважаю, що це несправедливо.
Ви, звісно, можете вважати що завгодно, а вони, як правило, голосують адекватніше. Хочете відмовитися від їхніх голосів? Щоби не піддавати зайвому ризику інтереси дебілів на батьківщині?
До речі, як думаєте, чому вони голосують адеватніше? Може, запозичують цінності там, де живуть?
> А мало б бути: поїхав шукати іншої долі (з різних причин: діти, робота, призов, втрата дому) – втратив частку своїх громадянських прав, зокрема права голоса. Повернувся – набув.
А воно насправді не так працює, а навпаки: стане на батьківщині дебілів меншість — частина повернеться. А до того вони хоча би своїми голосами впливати намагаються. І сподіваються, що на батьківщині цінності колись підтягнуться.
А право бути обраними при цьому дійсно обмежується.
Понад те, з узаконенням подвійного громадянства дійсно варто повернутися до питання повернення громадянства діаспорянам, які були відмовилися від нього для отримання громадянства країни, до якої вони переїхали, щоби ще більше адекватних голосів на виборах було.
Ідеї цілком слушні, бо Президент є одночасно Верховним Головнокомандувачем. З приводу досвіду служби – він був різний, але дав підготовку в певних галузях – кореспондент знається на інформаційній політиці, логист має свій досвід і таке інше. Хоча і с цього не треба робити фетіш, бо досвідчений військовий може бути гарним Верховним, але ніякім президентом або прем’єром. А вибирати паяца, якій прилюдно висміював повістку і називав Томос термосом на посаду верховного головнокомандувача – то вже повна безвідповідальність виборців, в тому числі і військовослужбовців.
З приводу “двічи несудимого” президента можу сказати, що його опонентка також була не зразковою.
> З приводу “двічи несудимого” президента можу сказати, що його опонентка також була не зразковою.
Ну, бібіпка же лохторату більше подобався, ніж Яценюк. А на закоханих у цю популістку нічого не діяло, та й зараз на деяких не діє. От і війшла в другий тур замість нього вона.
Проблема відповідальності виборця за свій вибір і відповідальності того, хто пропонує свою чи іншу кандидатуру й зрештою обраного, за свою “пропозицію” вже неодноразово розглядалась на сторінках нашого ресурсу (про його Автора пам’ятаємо!). Однак ще нібито не ставилось питання про адміністрування нехай слушних пропозицій. Почну з виборця. Усі обмеження на нього впираються в проблему “а хто перевірятиме їх”, і тут є два варіанти: 1) самі виборці через різні установи, які виписуватимуть дозвільні документи, або 2) кандидати на виборчі посади “сортуватимуть” виборця, і тут простір для фантазій не обмежений. В обох випадках потрібне фінансування. Очевидно, хто буде платити гроші, той і буде диктувати правила відбору. Сам виборець, переважно, не буде витягати гроші з кишені, щоби підтвердити своє право вибору, з урахуванням горезвісних 73%, скоріш буде шукати, хто б їх їм дав, тобто стане продавати свій голос (ось не вірю в порядність отих відсотків, можливо колись їх стане менше, але точно вони не вимруть). Що вже є підставою не розглядати пропозиції якось обмежити права виборця, окрім вже усталених і перевірених часом.
Отже, залишаються обмеження на кандидатів. Окрім знову ж таки усталених і перевірених обмежень, яких недостатньо, необхідно визначити ті, які є переконливими та не допускають маніпуляцій, у противагу перевірки “на сечу” нашого гідранта, яку він продемонстрував усім перед виборами. Це критерії, які повинні формуватися протягом усього життя кандидата. А саме, його освіта, досвід роботи за фахом та в державних органах, що має підтвердити адекватність кандидата, вчасно виявити особи шизоїдного характеру (тут довідки від психіатра чи нарколога замало, її можна купити), яких у наш час зібралась на владних Олімпах критична кількість.
Тому пропозиція шановного Gotelier’а є слушною, оскільки служіння державі в лавах захисників, “складання присяги на вірність українському народові та закріплення клятви власноручним підписом”, є найбільш переконливою ознакою того, що кандидат на посаду Верховного головнокомандуючого розумітиме свої обов’язки. Я в цьому переконаний, не зважаючи на те, що сам не служив, навчаючись в універі.
Після Перемоги багато що треба буде переглядати в нашому державному устрою, і робити висновки з наших помилок.