Авторка перекладу: Світлана
Практично щодня доводиться читати повідомлення американської, європейської та, як це не дивно – ізраїльської преси. Останню цікаво читати, бо там зараз дуже швидко формується авторитарний режим, і через те що швидкість цього процесу велика, окремі аспекти стають добре помітними, на відміну від звичайного становлення авторитаризму. Зазвичай такі процеси або відбуваються у формі різкого зсуву, або розтягуються в часі так, що публіці не зовсім зрозуміло, що саме відбувається. Це саме той випадок, коли жабу варять на повільному вогні. А ось в Ізраїлі й революційного темпу вже бути не може, але й динаміка все ж таки дуже інтенсивна, тому що Бібі треба або вести Ізраїль до авторитаризму, або Ізраїль поведе його в тюрму, а останнє Нетаньязі дуже не подобається.
Але крім суто академічного інтересу до цих процесів, що одного разу може стати у пригоді для серії статей про природу авторитаризму та механізми його визрівання в демократичному суспільстві, ізраїльська преса становить і цілком практичний інтерес. Там регулярно публікуються повідомлення про викриття агентури – іранської, хамасівської чи подібної до них, і якщо будь-який спостерігач візьме навмання два-три великі ізраїльські видання і влаштує собі забіг у пару тижнів так, щоб щодня оглядати цю пресу, то обов’язково натрапить на кілька матеріалів, присвячених цій темі. Якщо таке станеться, уважно прочитайте те, як спецслужби описують вербування громадян Ізраїлю іноземними розвідками.
Зараз це виглядає практично шаблонно. Розвідка веде постійний моніторинг соціальних мереж у сегментах, де це суспільство має максимальну кількість осіб, які потрапляють під шаблон потенційного агента. Можна не сумніватися в тому, що аналітики служби чітко відпрацювали критерії контингенту, що найбільше підходить під вербування, і, відповідно, яке коло його інтересів і як це коло відображається в Мережі. Далі – справа техніки. У цьому середовищі відбираються особи, які легко розкривають для публіки свої вподобання, надії чи страхи, а вже як працювати з таким матеріалом – давно і добре відомо.
У Мережі зав’язується діалог у стилі «Друже, як я тебе розумію, адже й у мене теж…». А якщо об’єкт виявляє елементи сексуальної незадоволеності, то можна не сумніватися в тому, що з того боку виявиться представник або представниця протилежної статі, які демонструватимуть щирий інтерес до особистості такого пацієнта. І неважливо, що насправді це буде не самотня і сором’язлива дівчина, а бородатий мужик похилого віку, який уже не бере участі в активних заходах спецслужби.
Словом, щойно особистий контакт встановлено, об’єкт поступово приводиться до стану, коли від нього вимагатимуть якісь суто символічні дії. Щось написати фарбою на паркані чи подібне до цього. Найчастіше об’єкт відчуває потребу у грошах, і новий знайомий або знайома по секрету розповідають про те, що за напис на паркані можна отримати гроші у їхніх знайомих і що він/вона так непогано заробляє, практично нічим не ризикуючи. Наступна стадія – щось узяти в умовному місці та перенести його в інше, обумовлене місце, за що заплатять уже серйозніші гроші. І на кожній стадії оцінюються можливості такого діяча. Хтось – так і залишається кур’єром, а когось доводять до стадії, коли пацієнт готовий уже до серйозних дій – наприклад, збору справді чутливої інформації, тобто натурального шпигунства.
(Далі буде)