Авторка перекладу: Світлана
ШПИГУНСЬКА БРЕХНЯ
Нещодавно довелося переглянути сюжет на Ютуб-каналі ізраїльського військового оглядача Давида Шарпа, який замкнув низку розрізнених подій в одну історію. Я рідко наводжу імена якихось персональних джерел, але Шарп – єдиний із грона ізраїльських оглядачів, який поки жодного разу не обіс*ався. Хай його подання дещо затягнуте й нуднувате, зате там немає пересмикувань та спекуляцій. Кожен може переглянути цей сюжет самостійно, але я перекажу його суть, яка прямо стосується вже нашого викладу.
Ішлося про знаменитого співробітника Моссаду, який вважався майстром вербування завдяки чудовому знанню кількох мов. Уже будучи досвідченим розвідником, він за наведенням агента вступив у контакт із високопоставленим сирійським військовим і завербував. Потім всупереч внутрішнім інструкціям він особисто вів генерала, регулярно зустрічався з ним на заходах у Європі, переважно – в Парижі, куди генерал регулярно виїжджав для участі у виставках та різноманітних заходах.
Зрозуміло, що герой цього сюжету писав докладні звіти про те, що планує найвище військово-політичне керівництво Сирії, а на підставі цих звітів свої дії узгоджували уряд та військове керівництво Ізраїлю, бо саме ці звіти, а не аналітичні довідки Моссаду, йшли керівництву військової розвідки Аман, начальнику Генштабу та прем’єр-міністру. Кілька разів ця інформація мало не призвела до відкритої бійки.
Та поступово почала вимальовуватися картина, коли цей канал інформації став різко суперечити іншим. Але через те що він вважався пріоритетним, нікому на думку не спадало перевірити достовірність даних. І все-таки під час чергової зустрічі з агентом керівництво Моссаду відправило до Парижа своїх оперативників, які фіксували кожен крок їхнього знаменитого колеги, і з’ясувалося, що в поданому звіті той написав повну нісенітницю, починаючи з того, що півгодинну зустріч з генералом у ресторані було подано як сім годин безперервного зливу таємних даних.
Простіше кажучи, кілька років поспіль знаменитий розвідник та вербувальник згодовував вищому керівництву спецслужб і країни навіть не ворожу дезінформацію, а власні фантазії. Ба більше, згодом стало відомо, що ніякого вербування генерала не було взагалі, бо той приймав ізраїльського емісара за італійського бізнесмена і тому спілкувався з ним на теми, які розвідці взагалі не цікаві, і в будь-якому разі генерал не заплямував честі свого мундира.
АНАТОМІЯ БРЕХНІ
Усе це до того, що брехня має різну властивість. Іноді вона просто необхідна у певних ситуаціях. Та ж розвідка не могла б працювати і взагалі існувати без маніпулювання хибними даними. Ба більше, в оперативній роботі вона взагалі є наріжним каменем усієї діяльності. Вона – інструмент добування інформації, і вона ж – камуфляж, який дозволяє уникнути викриття. І тут важливо, щоб професійний фахівець у галузі брехні не спрямував своїх навичок проти своєї сторони. Крім того, брехня тією чи іншою мірою фігурує в різноманітних суперечках і конфліктах. Якби не було елемента брехні у стосунках людей, не потрібні були б суди і все інше.
Але зовсім інша справа, коли йдеться про публічних осіб, а особливо тих, кого обирають, – президента, депутата, суддю, прокурора чи шерифа. Зрозуміло, що в нас обирають лише дві позиції, а в інших країнах цей перелік може виявитися вагомішим. Відмінність обраних і призначених посад і постів – суттєва, і полягає вона в одному, але фундаментальному принципі.
(Далі буде)