Автор: Ustym Karmeluk
Авторка перекладу: Світлана
Як не готуватися до війни, відомо з історії України останніх семи років. Можна нічого не робити і смажити шашлики чи навіть шаурму для обраних осіб, а можна допомагати тим, хто захопив на той момент 7% території та збирався захопити всю країну. Потрібно було лише широко розкрити ворота і прибрати «охоронця дядька Миколу з берданкою». Втім, як виявилося, ще краще – поєднувати ці два види діяльності, яка у шкільних підручниках називається «колабораціонізмом».
А з урахуванням безлічі троянських коней власного розливу (медведчуки, портнови, шуфричі і т. д.), яких і затягувати на свою територію не довелося, ситуація для вторгнення складалася досить сприятливо.
Згадаймо, чим займався перед гарячою фазою війни уряд України під керівництвом нинішнього геніального, вічнозеленого лідера нації, який ні перед ким не вибачається за свої про*… коли. 14 лютого 2022 року (за два дні до першої приблизної дати вторгнення) підготовку «південних Тріумфальних» воріт було завершено.
Натхненники та виконавці відомі (дермаки, верещучки, друзі дитинства та колеги по кварталу). А от запровадження воєнного стану в ситуації, про яку союзники били на всі дзвони, ігнорувалося. Що це, як не безперечний прояв природженого військового генія? Як шкода, що в цьому навіть цілих чотири рази ніяк не могли переконатися співробітники військкомату.
З моменту прийняття рішення про благоустрій воріт із Криму 26 лютого 2020 року минуло лише два роки. От би так із прийняттям рішень щодо євроінтеграції, до якої руки дійшли лише під загрозою припинення фінансової підтримки. Як бачимо, пріоритети цієї влади було чітко позначено вже з перших днів правління.
Отже, війська від кордону відведено. Дорогу для безперешкодного введення «ввічливих зелених чоловічків» з розстрільними списками вкатано та облаштовано за рахунок платників податків в Україні, тих самих, кого збиралися ввічливо розстрілювати, садити й висилати для освоєння багатств надр Сибіру, якими мала, за ідеєю, приростати «земля узкая». За вісім днів до вторгнення! «Совпадение? Не думаю».
Усі зусилля 2014–2019 років, спрямовані на запобігання подальшому поширенню «зелених чоловічків» на північ, пішли псові під хвіст. Та що там Чонгар та Каланчак! Двоюрідні брати зелених чоловічків уже командували в Києві на Банковій, послаблюючи захист північних кордонів. «Обманули дурачка на четыре кулачка», – урочисто скандували у Кремлі.
Проте якимось дивом, ім’я якому – український народ, розклад виявився не таким, і номер не пройшов.
Готуватися до війни – складніше, ніж не готуватися. У 2006 році міністри Литви, Польщі, Словаччини та Угорщини виступили з ініціативою «Одна дорога – чотири країни». У 2010 році до цієї ініціативи приєдналися Румунія, Болгарія та Греція, а потім – Туреччина, і у 2016 році – Україна у статусі партнера. Згодом дорога отримала назву Via Carpatia (Карпатська дорога). Після завершення її довжина становитиме понад 3 000 кілометрів.
У Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії ця дорога йде паралельно до східного кордону цих держав. Тобто фактично ця дорога виконує роль рокадної і як така має стратегічне значення для цих східних членів НАТО. Де-не-де передбачено відгалуження на схід, наприклад, в Україну в напрямку Люблін – Хелм – Дорогуськ із можливістю продовження дороги до Одеси.
(Далі буде)
А чим наша зелень краща за “зелених чоловічків” – ті ж самі чоловічки, тільки зсередини. Та й гасло “зе” чомусь співпадає. Ось такі асоціації: “Зе” і Z – рідні брати і сестри, бьються за ресурси України, ситуативно опинившись суперниками. Чи не тому Тромб плекає надію помирити двох сусідів, які між собою пересварились? Звичайно, ці думки примітивні, але вогонь війни ще більше спалахує, а три мавпи далі продовжують бавитись гранатами.