Автор: anti-colorados
ЕПІЛОГ
Крім того, Додік учора розповів, що йому легко розмовляти з прутіним і нелегко – з усіма іншими. Не лише з Україною. Щодо Канади він висловлюється ще брутальніше. А от із прутіним – все в нього добре. І справді, вони мають багато спільних тем для обговорення. Наприклад, вони мають подібний підхід до питання варіантів індивідуального збагачення. Вони чітко розуміють, що тільки така, ніким не обмежена влада, дає їм можливість заробляти скільки їм хочеться. Якщо забрати у них владу – не буде ні грошей, ні статусу, ні свободи, а швидше за все – не буде й життя.
Крім того, будучи престарілими пердунами, вони бажають прилаштувати свій виводок ближче до тієї годівниці, яку вони зараз контролюють кожен у своїй країні. І, звісно ж, як у випадку з будь-яким скнарою, вони з жахом уявляють собі, що станеться з їхніми багатствами після того, як їх винесуть ногами вперед. Але це – пів біди. Справжній страх походить від того, що може статися, коли їх усунуть від влади ще за їхнього життя. І тут вони – близнюки-брати. Вони готові зробити рішуче все, що завгодно, щоб не допустити такого розвитку подій.
Плюс до того, вони можуть поділитися великим досвідом інших заходів, шанувальниками яких вони, безумовно, є. Прутін може публічно розмірковувати про гумові попи школярів, цілувати животики дітей і так далі. Стадо на це взагалі ніяк не реагує, бо там це ніколи не вважалося чимось таким, через що варто упускати з очей пляшку шмурдяку. А от у Штатах це може вилізти боком, і Додік усіма силами блокує ту частину файлів Епштейна, де він навчав дітей грати на саксофоні і де він орудував своєю ключкою.
До речі, обидва дідугани є любителями ключок. Додік – для гольфу, а прутін – для хокею. З ким ще можна спокійно та без особливих церемоній обговорити вказані вище теми? Адже вже давно і добре відомо про те, що злодій злодія зразу впізнає. А ці двоє наробили стільки й такого, що зрозуміти це може або «рідна душа», або воєнний трибунал. І знову ж таки, вони цілком можуть обговорити тему типу труни, її оформлення тощо. Цілком можливо, що спільною темою стало й те, чи варто запрошувати танцюючих трунарів на власний похорон.
Але все це актуально, якщо вони зуміють відчалити на той берег річки при владі або, скажімо так, не в ізоляції. І ось ця тема – найактуальніша. Зрозуміло, що вся інша реальність їх не цікавить в принципі. Адже кожен із них має власний приклад того, як може закінчити свій земний шлях повновладний ще вчора диктатор. А тим часом вони стрімко старішають, і шиза наростає в геометричній прогресії. Чим старша людина, тим у неї гірше з головою. А якщо з нею були негаразди і в молодшому віці, то тут уже варто пристебнути паски.
Перечитав всі чотири частини цього лонгріду, але так і не зрозумів – чому автор забув про третій, наш, який дасть фору цим двом в усіх сферах. Більше того, наші довбогрьоби крутіші тому, що їх і вибирали як дурдом – “поржать”.
Турки мають рацію: «Коли клоун переїжджає жити до палацу, він не стає королем. Палац стає цирком».
===
Мимоволі згадуєш класичний анекдот-спостереження.
На паркані між дурдомом і вулицею хтось сидить і всі його питають:
– Скільки вас там!?
А він цим всім і відповідає:
– А вас скільки!?
===
Мішель Фуко у своїй праці «Історія безумства в класичну епоху» доводив, що поняття “божевілля” — це лише соціальний конструкт, яким суспільство ізолює тих, хто не вписується в його поточні правила.