Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Як правильно зауважив Зигмунд Фройд, поточна поведінка пацієнта дуже часто має компенсаторний зміст, і він підсвідомо намагається відіграти якісь події, що відбулися в дитинстві і травмували психіку. Найчастіше це якісь сильні переживання, пов’язані або з навколишніми подіями, або (найчастіше) з наявністю чогось у самого пацієнта. Він вважає, що в тому віці він не мав сил, знань і досвіду для того, щоб дати належну відсіч, а зараз у нього такі вже є, тож своїми діями він демонструє запізнілу відповідь, нехай вже за іншою, часто – взагалі рандомною адресою, але приблизно в тій самій тональності. Через те що травматичну подію і відповідь на неї сильно рознесено за часом, віком та всім іншим, зв’язок втрачається, і тому те, що коїть пацієнт, здається раптовим і незрозумілим, хоча це – цілком зрозуміла компенсація, якщо бачити всю картину загалом.
От і у прутіна – точнісінько та ж картина. Це – повністю хворий тип, сукупність комплексів якого і дає те, що ми зараз спостерігаємо. А стадо, яке йому потрапило в управління, історично не здатне позбуватися схибленого царя. Якщо подивитися на їхній варіант історії, то найвидатніші особистості, яким вони поклоняються, обов’язково будуть психопатами. Достатньо згадати про те, з яким придихом вони згадують царя Ваню 4 (грозного), Петю 1 (великого), Сталіна чи Леніна. Це були не просто психопати, а й криваві м’ясники.
Причому стаду однаково, чому в царя такі схильності. А загалом набір причин тут простий. Або те, що було описано вище, або проблеми з мозком, або те й інше, разом узяте. Так, досить добре відомо, що найкривавіші сторінки свого життя Петя Романов і Володя Ульянов виконували просто тому, що сифіліс дійшов до своєї фінальної стадії руйнування мозку, і вже прояв симптомів залежав від того, які частини мозку і якою мірою зазнали руйнування.
Недарма ж після смерті дідуся Леніна його мозок було вилучено так, щоб він не потрапив на очі профільним фахівцям і ті не оголосили, що «революцію» зробив сифілітик. А з урахуванням того що така хвороба рішуче не передається повітряно-крапельним шляхом, а лише певним чином, то довелося б розповідати про подвиги царя і вождя зовсім в іншому ключі, дуже відмінному від того, що звикли писати про царів. А там було б що розповісти. Скажімо так, якби все це вдалося описати в подробицях, то індуси спалили б свою Кама-Сутру, як непотрібний журнал «Мурзилка».
І до речі, якщо хтось вважає, що цариця Катерина була засновницею кінного спорту в курнику, то він глибоко помиляється. Цар Петя виконував не менш хитромудрі вправи, та й до нього це царське мистецтво вже було розвинене достатньою мірою. Тож прутінська кінологія – лише далекі відлуння тих самих царських часів. Між іншим, у курнику все і завжди було з подвійним дном, тому коли прутін розмірковує про традиційні цінності, то тут треба розуміти контексти. Якщо це стосується черні, то такими є здатність стояти на колінах і їсти ла*но з почуттям виконаного обов’язку та морального задоволення, але з надією на те, що цар дарує їм війну, і вже тоді вони компенсують своє приниження найжорстокішим чином.
Ну, а для панівної верхівки традиційні цінності таки складаються з царських розваг, які практично ніхто й ніколи не наважується описувати прямо. Хоча невеликі шматки цих цінностей все ж таки доходять до публіки, але цар Петя – досі стоїть у місті його імені як статуя, а цариця Катерина до останнього часу в тому ж вигляді стояла в Одесі, хоча її можна було зобразити у вигляді кінної статуї в досить незвичайній композиції.
(Далі буде)