Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Учора на очі потрапили одкровення упоротого зетника, який явно добирав вислови, щоб, з одного боку – не накликати на свою голову неприємностей, а з іншого – щоб не розгубити аудиторію, і ставив запитання про те, що таке роблять люди у високих кабінетах, що на окремих ділянках фронту стає настільки сумно, що незрозуміло, наскільки глибоко цей сум може проникнути. Власне кажучи, це була змістова частина, про яку намагається говорити вже досить велика кількість його колег по цеху, а як прикриття наводить контрастну тему, яка начебто мала розмити першу частину, але в результаті ще незрозуміло, чим і що слід було б розмивати.
Так, він поставив риторичне запитання про те, що бажає отримати в результаті керівництво країни своїми ударами по тилових об’єктах в Україні. За його словами, зараз до 90% ударів завдаються по цілях, які в принципі ніяк не можуть вплинути на фронтову ситуацію. Він пояснює, звідки бере свої висновки. За його словами, Україна не має працюючих НПЗ, нафтових терміналів, підприємств типу «Азот», порохових заводів та підприємств зі складання боєприпасів, не має флоту, а отже, і флотських баз… і далі – за списком. Він говорить про те, що загалом розуміє логіку ударів України навіть по хабах типу «Озон» і «Вайлдберіз», яких в Україні точно немає, і вважає, що це не він один такий розумний, щоб дійти висновку про те, що вдарити по таких самих об’єктах в Україні не вдасться в принципі. Звідси виникає запитання: навіщо кошмарити населення?
До речі, саме формулювання такого запитання – несподівана новація як для курника. А далі він пояснює свій подив тим, що саме такі удари, які він, звісно, не назве терористичними, напевно, могли б мати на меті зламати волю населення, з усіма відповідними наслідками. А далі – висновок на п’ять балів. Він робить висновок про те, що якщо не вдалося приголомшити і зломити населення першою, потужною серією ударів, ну, нехай – другою, то на другій половині п’ятого року війни про це вже можна просто забути.
І тут він дозволяє собі ризиковану іронію в тому плані, що якщо хтось думає, що такими ударами вдасться змусити себе любити, то це навряд чи. Зі свого досвіду він повідомляє, що після цього він повністю втратив навіть поодинокі контакти з рідними та близькими в Україні. Хтось просто перестав відповідати, а хтось наостанок пояснив йому докладно, чому більше не варто намагатися виходити на зв’язок. І ось він приходить до висновку про те, що просто зараз цими ударами закріплюється люта ненависть українців до лаптів уже на покоління.
На його думку, українці тепер однозначно будуть на боці будь-яких ворогів курника, і тут уже точку неповернення пройдено, а подальші удари зроблять українців ще лютішими ворогами, які за першої нагоди покажуть цю ненависть хоч через десять, а хоч і через сто років. І останнє, що варто тут згадати, – його власний висновок про те, чому це неминуче. На його переконання, все відштовхується від того, що вони, лапті, хочуть повернути собі контроль над Україною та українцями, а українцям росіяни – і задарма не потрібні, і тому їм просто немає сенсу грати у братерство та інші речі.
Якщо так, то ненавидітимуть відкрито, люто і дуже довго, як би тепер події не розвивалися. Навіть якщо просто зараз закінчити війну, вибачитися, виплатити репарації – нічого назад не повернеться. І, між іншим, такі мотиви, частинами чи в інших інтерпретаціях, тепер трапляються все частіше, хоча рік тому такого не було й близько. І загалом такий сюжет розгортається не тільки в нас і не тільки через війну.
(Далі буде)