Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
2 вересня 1945 року було поставлено крапку у Другій світовій війні. З капітуляцією Японії саме світову війну було закінчено, хоча досі стан війни, хай і формально, залишається відкритим між Японією та помийною федерацією, яка оголосила себе правонаступницею СРСР. І як ми знаємо, Японія не має наміру формалізувати закінчення цього стану доти, доки федерація не поверне Японії її території. При погляді на те, як розвиваються події, Токіо таки поверне свої землі, без жодного пострілу і з величезним ентузіазмом місцевого населення. Але цю дату я використовую для теми, яка вже давно назріла, та для якої начебто не було приводу. І ось цей день можна вважати зручним приводом для такої розмови.
ПРО ПОСУД
Напевно, справедливо буде розпочати цю розмову з того, що стало причиною для того, щоб порушити цю тему. Переглядаючи коментарі до статей, я помічаю, що дуже багато розсудливих людей просто отримують задоволення від процесу вичавлювання власної жовчі у своїх коментарях. Я не маю ілюзій з приводу того, що все написане мною – істина в останній інстанції, бо давно й точно знаю, що не помиляється той, хто нічого не робить. Хоча і цей стан можна оцінити як помилку. Тому я завжди спокійно ставлюся до тієї критики, яку висловлюють колеги щодо моїх текстів.
Ба більше, всі старожили знають, що ось уже півтора року тексти виходять двома мовами, і іноді в процесі перекладу виявляються помилки, які в редакційному колективі обговорюються. Найчастіше ми їх залишаємо як є для того, щоб ти, він чи вона змогли побачити цю помилку і, можливо, щось висловити з цього приводу. Для мене це означатиме, що ти це читав уважно і помітив помилку, а деякі помічають другий і третій сенси, які інколи вкладаються в ці тексти. Це – з одного боку, а з іншого – це не дає «забронзовіти» в очах читачів.
Адже я і ми не маємо наміру нав’язувати власну думку, а просто пропонуємо порівняти те, що і як бачимо ми, з тим, що бачить кожен, хто читає цей текст. Бо порівняння – це найпростіший метод пізнання, доступний розумній людині. Таким чином, саме це є чимось на кшталт кофеїну, який повинен активізувати власне мислення і змусити подивитися на ті чи інші події власними очима, а не очима якихось оповідачів. Якщо зовсім просто, то тут закладено алгоритм: я зміг подивитися на ситуацію з незвичної точки зору, спробуй і ти, а потім подивися на те, що вийшло. Якщо ось ці тексти підштовхнули до цього моменту – все, далі кожен здатний рухатися сам і самостійно аналізувати події, що відбуваються.
Ну, а далі мислення виводить на філософську дилему про склянку, яка наполовину повна або наполовину порожня. На це запитання кожен відповідає самостійно, і через те що запитує і відповідає одна й та сама людина, то відповідь повинна вийти максимально чесною. І ось, читаючи коментарі, я спостерігаю за тим, що значна частина колег не просто вважає, що склянка наполовину порожня, а що вона порожня взагалі, розбита і розтоптана. Причому такою своєю точкою зору вони бажають поділитися з усіма. В такому разі мені доводиться робити висновок про те, що десь я недопрацював і проґавив щось важливе.
(Далі буде)