Автор: anti-colorados
ШАПІТО
Ганебний цирк із «вічним миром» на Близькому Сході перетворюється на якусь хронічну і сюрреалістичну фазу, втім, передбачувану від початку. Інша річ, що в Ізраїлі вважали, що їхній найбільший друг Додік ніколи їх не кине і що добиваючись власних інтересів, він допоможе отримати бажане і для Ізраїлю. І тут варто згадати, якими були інтереси цих двох поки що союзників. З Ізраїлем – усе ясно. Йому треба було скинути з горла зашморг іранських проксі в особі ХАМАСу і «Хезболли» і вирвати в Ірану його жало – ядерну та ракетну програми, спрямовані насамперед проти нього.
Загалом тут немає нічого нового, і нам ці цілі цілком зрозумілі, а от у Додіка цілі були іншими. Йому треба було продемонструвати власну велич, після чого конвертувати її у дзвінку монету. Зробити це можна було або погрозою застосування сили, або її застосуванням, як це робить Ізраїль. Суть цих прагнень базувалася на тому, що усе це військове залізо Іран накопичував для застосування після Ізраїлю по своїх релігійних ворогах – сунітських країнах Затоки, насамперед Саудівській Аравії.
Через те що самі країни Затоки не здатні на масштабну військову операцію з роззброєння Ірану, вони звернулися по допомогу до Тромба. Якби розгром Ірану пішов за планом, то арабські шейхи були б винні особисто Додіку та його сім’ї, що називається, до скону. А як він уже чудово знає, місцеві монархи не скупляться для тих, хто надає їм послуги. Під час свого вояжу до регіону після приходу у владу Додік отримав щедрі аванси, а успіх операції приніс би йому значно більше. Зауважимо: не США, а саме дід тут розглядався як головний гравець. Недарма ж він увесь час повторював «Я можу вдарити» чи щось подібне, але обов’язково «Я».
І це при тому, що сам Додік – не боєць і ніколи ним не був. Він сам і вся його родина, аж до діда – ухилянти і косарі. А сам він уникнув мобілізації на В’єтнамську війну просто тому, що тато виправив йому довідку про непридатність через те, що в нього на ногах виявилися «шпори». Хоча здавалося, якщо вже є шпори, то пряма дорога йому в кавалерію. Проте саме так виглядала диспозиція перед початком лютневої операції. Додік відчув себе Наполеоном з огляду на успішну військову операцію з арешту Мадуро та безкарне бомбардування Ірану влітку.
А далі було реалізовано план, який або був провальним із самого початку, або його перервали задовго до закінчення і тому він виявився неефективним. Скажімо так, Ізраїль уже не раз і не два практикував практично повне знищення військово-політичного керівництва своїх ворогів, зокрема ХАМАСу і «Хезболли», але як усім очевидно, цей начебто радикальний засіб не приводить до бажаного результату. Такий розклад уже мав би вказати на те, що він не працює, але в Ірані вирішили вчинити саме так. Як нескладно здогадатися, після ліквідації практично всього керівництва Ірану ситуація не пішла за сценарієм, який було прораховано спочатку.
Причому якщо уважно придивитися до проміжних результатів операції, то не сталося нічого з того, на що розраховували союзники. Станом на сьогодні ядерна програма нікуди не поділася, і можна з великою ймовірністю стверджувати, що вона нікуди й не подінеться без повалення режиму. Ракетна програма постраждала незначною мірою, і потенціал Ірану в цій площині залишився на місці. Всі військові виробництва повністю знищити не вдалося, і поки триває ось це ганебне шоу, Іран практично все відновив.
А ми ж пам’ятаємо про те, як ізраїльська та американська преса радісно публікувала перекреслені фотографії керівництва Ірану… і що? І – нічого. Операцію «Пейджер» пам’ятаємо? Знову – фотографії з хрестиками, і що? І – нічого. Лише за сьогодні ЦАХАЛ втратив чотирьох військовослужбовців у війні із «Хезболлою». І що характерно, переважно гинуть офіцери. Все це до того, що навіть Ізраїль не мав і не має плану системного знищення ХАМАСу і «Хезболли». Просто послухайте, що розповідають їхні оглядачі: для знищення «Хезболли» треба захопити 2/3 Лівану. Ні! Це свідчить про те, що військове керівництво та спецслужби Ізраїлю давно зайшли в глухий кут і по колу повторюють послідовність дій, яка не приводить до бажаного результату. Тобто із завзяттям, гідним кращого застосування, вони йдуть по граблях, і чим довше і гучніше вони це роблять, тим сильніше викликають до себе огиду в усьому світі.
(Далі буде)