Дубль № 2 нічної атаки (Частина 3)

Автор: anti-colorados

Друга причина – авіація. Цілком можливо, що носії основної крилатої ракети Х-101 – бомбардувальники Ту-95 – дедалі відчутніше дихають на ладан. Справа тут не тільки в давності самих апаратів, а й у тому, що машини вимагають дедалі глибшого та ґрунтовнішого ремонту. Адже вони не були розраховані на таке часте, і головне – тривале застосування. Вони повинні були мати постійну готовність доставити до пускових позицій ядерні ракети, а далі їхній технічний стан уже не буде важливим. Тому їх експлуатація обмежувалася рідкісними тренувальними польотами з метою вдосконалення навичок екіпажу та перевірки роботи бортових систем.

І якщо на початку широкомасштабного вторгнення навантаження зросло не дуже сильно, бо літаки злітали з авіабази «Енгельс-2», одразу виходили на пускові позиції та приземлялися на вихідну позицію, то тепер, після ударів по Енгельсу і особливо – операції «Павутина», проведеної рівно рік тому, вони змушені базуватись на авіабазі «Українка» на Далекому Сході. Щоразу вони повинні перелетіти звідти на «Енгельс-2», де за кілька годин їм підвішують ракети, після цього – перелетіти на авіабазу «Оленья» в районі Мурманська, де вони чекають команди на переліт до пускових позицій над Волгоградською областю або північною частиною Каспію. Після пуску ракет вони знову летять на «Українку».

Зрозуміло, що такий режим експлуатації старої техніки сточує її ресурс і потребує більш частих і ґрунтовних ремонтів. А наскільки можна зрозуміти, з цим уже теж – не все так просто, бо Сили оборони вже неодноразово уражали потужності, які ворог використовує для ремонту та модернізації таких машин. У тому числі – Таганрозький авіаремонтний завод. Тож ганяти літаки для пуску крилатих ракет стає дедалі накладніше, от їх і намагаються перекривати балістикою.

Плюс до того, ЗСУ все ж таки опанували тактику нейтралізації крилатих ракет досить щільно, і судячи з того, що незабаром парк ВПС поповниться літаками з Франції та Швеції, питання з крилатими ракетами можна буде закривати, бо вони підуть під 100% знищення. Є ще одна причина такого зміщення уваги в бік балістики. Ракета «Іскандер-М» у два-три рази дешевша за крилату ракету Х-101. Хоча крилата ракета просто через можливість маневрування і донаведення на ціль точніша, а в цьому випадку її дальність просто надмірна, балістику можна запускати по одній цілі в кількості двох-трьох одиниць, і це буде коштувати приблизно стільки, скільки коштує одна крилата ракета.

Але така «перевага» має місце лише в тому випадку, якщо балістику можна виробляти у величезних кількостях. А ми знаємо, що Сили оборони вже проклали стежку до Воткінського заводу, де й виробляють ці ракети. Гадаю, що удари по ньому продовжаться. Плюс до того, літаки відстрілюють ракети з відстані, яка недоступна для засобів ППО ЗСУ, а тому, попри всі нюанси далеких перельотів, пускові платформи перебувають у безпечній зоні, і в принципі лапті можуть відсунути пускові позиції й за Урал, бо дальності ракет все одно вистачить, щоб дістати будь-яку точку України. Але чим далі буде відведено пускові позиції, тим довший підлітний час і тим далі летіти вже самій ракеті. Тобто ЗСУ матимуть набагато більший час для реагування, і в якийсь момент зникне сам сенс запуску ракет із такої відстані.

Крім того, ми знаємо, що за весь час широкомасштабної війни ворог не раз губив ракети над власною територією, і чим далі їй летіти, тим більша ймовірність «випадання в осад» просто через неякісні компоненти або складання. Це саме по собі – недобре, бо якщо така втрата відбувається над територією України, то її легко списати на роботу ППО ЗСУ, інакше доведеться пояснювати своєму населенню, чому їм на голови впало 10–13 мільйонів доларів з військового бюджету.

Але зараз ми спостерігаємо саме таку тенденцію зміщення якісного наповнення ракетної складової ворожих ударів, і з цього слід робити висновки. Зрозуміло, що боротися з балістикою можна лише сучасними системами ППО на кшталт «Петріотів». Зелень займалася розпилом бюджету настільки довго, що через чотири роки і три місяці широкомасштабного вторгнення так і не було створено зенітні ракети, сумісні з комплексами ППО, які є на озброєнні і в принципі здатні наводити ракети на балістику. Ба більше, ми досі не маємо власної балістики, яку можна оперативно застосовувати.

А в цьому випадку це вкрай важливо, тому що боротьба з балістикою ворога може бути як засобами ППО, з якими у нас – перманентна проблема, так і шляхом превентивних ударів, як це було нещодавно по «Іскандерах» і раніше – по «Цирконах». Але зауважимо: ці удари завдавалися дронами. А це означає, що як мінімум кілька годин дрон повинен летіти до району, де передбачається поява пускової установки, і баражувати над місцем, доки вона не з’явиться, а після цього – захопити ціль, навестися на неї та уразити. Нескладно припустити, що ворог намагатиметься прикрити пускові установки в районі пуску, і це означає, що баражувати має кілька дронів, щоб хоча б один із них влучив у ціль.

А з огляду на те що всі ПУ мають високу мобільність, то зреагувати на неї потрібно практично миттєво. А для цього потрібна балістика. Вона також потрібна для того, щоб зупинити маневри далекої та стратегічної авіації на авіабазі «Енгельс-2», де вони споряджаються ракетами. Літаки перебувають на ній виключно для підвіски ракет, а це – кілька годин, за які дрони туди вже точно не долетять, а баражувати там їм не дадуть. Балістика вирішила б і цю проблему. Словом, рішення є, але для цього треба перестати красти, а робити те, що потрібно.