«Безсмертний» полк? (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Зараз лапті занурилися в таку безодню абсурду, що вже не помічають, наскільки просто рафінована дикість проникла у всі сфери їхнього життя. Взагалі-то це й не дивно, адже всю свою історію вони живуть у тій чи іншій формі дикості – чи то в історично далекі, царські, чи совкові часи, але зараз це набуло настільки широкого охоплення, що не помітити це було зовсім неможливо, але вони не помітили. Мабуть, процес йшов плавно і загалом – у резонансі з їхніми глибинними смаками та вподобаннями, тому й не було якихось спроб якщо не чинити опір зануренню в дикість, то хоча б помітити це, як було в совку, наприклад. Там завуальовано все ж таки намагалися натякнути публіці на те, в якому Г вони живуть і яке скотство намагаються вирядити в одяг щастя.

У цьому випадку ми відкинемо все те, що лежить на поверхні, – забійний  цех, який путін влаштував для свого стада, якесь химерне мракобісся у виконанні московських попів та іншу дикість, а звернемо увагу на те, що там несамовито називають чимось на кшталт традиційних цінностей. Тобто для цього слід відійти від війни, політики та інших речей і поглянути на те, що в них залишалося незмінним хоча б упродовж останніх двохсот років. Раз воно не змінювалося, то, напевно, це і є ті цінності, про які так любить міркувати прутін.

До речі, за бортом залишимо і ту історію, яку лапті, знову ж таки традиційно, деформують у збоченій формі та групою осіб. Тому Рюрика залишимо осторонь, як і його скакуна, який вкусив персонажа, через що той захворів і прийняв смерть «от коня своего». Цього персонажа тим більше залишимо осторонь тому, що ось-ось про нього щось розповість містер Тромб. Просто дивно, що він цього не зробив. Словом, звернемо увагу на казки, які залишалися без цензури всі ці два століття.

Отже, справжнім героєм їхніх казок був Іван-дурень. Він їздив на пічці, без стопів і габаритів, і все в нього було лакшері тому, що щука йому виконувала бажання. В іншій варіації Ваня знайшов чарівне кільце і відразу засунув у нього свій… втім, це – дитячі казки, тому саме цей варіант описано вкрай м’яко. Навіть старий, і той – упіймав золоту рибку, з усіма відповідними наслідками.

Підсумовуючи образ позитивного героя, можна сказати, що таким він став тому, що волею випадку набрів на якийсь варіант шари. То йому риба все робить, як треба, а то білка тупо робить із горіхів золото шкаралупою та смарагди – ядрами. Зауважимо, що сам герой нічого більше не робить, а шара йому падає з неба. І тут можна було б сказати, що прутін якраз і являє собою втілення традиційно позитивного героя, бо цей нероба на шару отримав трон, а далі в нього почалася казка.

І все було б нічого, але ж у них є і зразок вкрай негативного героя, а його класик їхньої словесності описав так: «Там царь Кощей над златом чахнет», – і ясно, що всім цим навколо пахне. І виявляється, що це визначення до прутіна підходить просто на 100%. Ідемо далі й дивимося на те, де живе цей персонаж, і знову – опис із казки: «Там – высокая гора, в ней – глубокая нора»… Щось нагадує, чи не так? А далі – опис двозначний, але в ньому все одно є раціональне зерно: «В той норе, под звон печальный Конь болтается педальный». Це можна трактувати так, що останньої миті до того самого Кощія потрапив Серьога Лавров, ну, і не пощастило йому, а ось із самим Кощієм – ще цікавіше. Виявляється, він – безсмертний!

(Далі буде)