Авторка перекладу: Світлана
На початку другої каденції Тромба в американській пресі була маса статей і репортажів про те, як рішучий і красивий гольфіст руйнує бюрократичну систему, яка вже всім настільки набридла, що будь-яке нове повідомлення про скорочення персоналу, розпуск цілих структур або закриття цілих державних установ викликало дружні та тривалі оплески. Ну, а Нейлон Муск, який, зігуючи, демонстрував публіці нехай і не кувалду Пригожина, а власну бензопилу, був узагалі хітом сезону. Але ось минув рік, і радості навіть у ядерного електорату Тромба явно поменшало.
У багатьох місцях система провисла, а подекуди – взагалі зависла. Почало приходити розуміння того, що розігнати чиновників можна без особливих проблем, а тим більше – з бензопилою наперевіс, однак їхню непомітну, але, як виявилося – потрібну роботу комусь треба виконувати. А таке можна зробити двома шляхами: або впровадити надійну машинну систему з використанням новітніх технологій, або перерозподілити цей обсяг роботи на інші відомства так, щоб ті могли тягнути подвійне навантаження.
У будь-якому випадку, державний апарат, який залишився, повинен був працювати набагато ефективніше, а для цього потрібні були люди, здатні постійно демонструвати цю найвищу ефективність. Інших варіантів не проглядається, і загалом спочатку було припущення, що Муск запропонує автоматизувати більшу частину процесів, які замикалися на скорочених ним структурах. Але як виявилося, нічого подібного навіть не планувалося.
Ну, а судячи з того, кого Додік набрав у свою команду, про жодне підвищення ефективності роботи не могло бути й мови. Стадо ще більш неосвічених, ніж він сам, діячів, просто не здатне керувати складними структурами, а тим більше – рухати багатошарові та взаємопов’язані процеси. Ні розумово, ні фізично вони просто не пристосовані до такої роботи. Ба більше, якби вся державна структура залишилася недоторканою, то й у цьому випадку вони значно знизили ефективність її роботи, бо практично кожному керівнику важливих структур, якого призначив гольфіст, можна присвоїти почесне звання «Тупий самодур, вкрай лояльний до шефа».
Гадаю, що колеги стикалися з таким у роботі і знають, якої жахливої шкоди можуть завдавати такі персонажі. Але фокус тут у тому, що вони очолили структури, які у зв’язку з проведеними масштабними скороченнями повинні були істотно підвищити ефективність роботи. В результаті відбулася стрімка деградація всієї державної структури США, і замість умовного швейцарського годинника найкращий президент влаштував пісочний годинник. Проте відбулося це не випадково, а навмисно. Саме такий результат і планувався на самому початку цієї епопеї.
Як з’ясувалося, Тромбу треба було зламати систему так, щоб вона максимально відповідала ручному методу управління, який йому так хотілося отримати у власні руки. В результаті нинішній спосіб правління країною можна назвати квазісамодержавством, де все в країні відбувається навіть не за волею однієї людини, а за її бажанням чи примхою. А з урахуванням того що його невігластво б’є рекорди серед усіх президентів США, коли навіть Джордж Буш Молодший виглядає ерудитом та енциклопедично освіченим діячем, то бажання і примхи Додіка не просто нафаршировані дурістю, а вони змінюються стрімко, і часто – інверсивно.
(Далі буде)