Простіше кажучи, автократ буде правдами й неправдами продовжувати своє правління і сподівається закінчити свій життєвий шлях спокійно та у своєму ліжку. Але фокус у тому, що чим старішим стає пацієнт, тим нікчемнішим він виглядає для молодших та активніших претендентів на владу. Просто своїм зовнішнім виглядом і манерою поведінки чинний автократ сигналізує оточенню про те, що він уже на виході. І ось це становить реальну й безпосередню небезпеку.
Через те що персонаж уже набрався багатств і власною безпринципністю й жадібністю виростив не одне покоління виродків, він точно знає, що слабкість проявляти не можна, а бажано поєднати це з відволіканням уваги на якісь інші, гострі теми. А якщо йдеться про утилізацію насильства, то війна – єдиний засіб, куди це все можна злити. Прикладів саме такого вирішення питання власної безпеки першої особи – хоч греблю гати.
Ми просто зазначимо, що саме так вчинив Тойотомії Хідеосі, військово-політичний лідер Японії кінця 16-го – початку 17-го століть. Він поклав край епосі Сенгоку – громадянської війни, яка тривала понад сто років і стала одним із головних об’єднувачів Японії. Так от, після того, як встановився мир після століття «90-х», він справедливо вирішив, що величезна кількість людей, які поколіннями нічого не робили, а тільки воювали й різали один одного, є гримучою сумішшю, що загрожує його владі.
І ось щоб утилізувати і відчайдушних людей, і їхній потяг до війни та кровопролиття, Тойотомії Хідеосі запропонував план війни із захоплення Китаю. При цьому висловлювалися два резони. Перший – помститися китайцям за колишні образи, і другий – учасникам цього походу було обіцяно нові землі й захоплене населення, де вони могли б стати великими феодалами. Все це – зовсім інша і, напевно, не дуже цікава для нас історія, але в ній програються практично всі ключові моменти, притаманні ситуації з прутіним.
Просто припустімо, що вони захопили Київ за три дні й Україна не перетворилася на один величезний регіон партизанського руху, де довелося б довго і нудно воювати, – що далі? Війна на цьому не зупинилася б і рушила далі. І тут уже йдеться не стільки про захоплення нових земель, як про механізм утилізації енергії, яку в разі миру було б спрямовано проти узурпатора, що старіє і виживає з розуму. Тим більше що за його тушкою водиться таке придане, що заради цих гір золота можна було ризикнути чим завгодно.
Звідси випливає, що прутіну війна необхідна як нескінченний процес перемикання деструктивної енергії, що накопичується серед дієвих та рішучих людей, на зовнішній контур. Простіше кажучи, війна йому потрібна для того, щоб у період старіння не виникла змова з метою ліквідувати його та його рідних, близьких і друзів. Тому йому не потрібен мир в принципі. Це – контртеза до того, що для нього є життєво необхідним.
І ось якщо є розуміння саме цих «цілей есвео», то багато що стане на місце, а інше здасться або дурістю, або провокацією. Просто згадайте, що писали й говорили «експерти» з приводу «енергетичного перемир’я». Капаючи слиною, вони розповідали, що «прутін прогнувся перед Тромбом». Вище ми описали, як це виглядає з тактичної точки зору, а тепер погляньмо на «прогин».
(Далі буде)