За межею (Частина 2)

Ця новина має подвійну цінність, бо одночасно відображає погляд тієї сторони на ситуацію, яка складається на фронті, і власне те, що стало предметом стьобу. Через те що там уже проведено заходи з прикручування відомих частин тіла зет-блогерам, то подібні речі тепер з’являються в їхній пресі, що позиціонує себе як нейтральна. Виглядає це так:

«Священники російської православної церкви (РПЦ) провели над Донбасом «повітряну хресну ходу» з мощами Георгія Побєдоносця, повідомив військовий відділ московського патріархату. Зокрема, вони облетіли на армійському вертольоті ділянки фронту, на яких воює угруповання «Захід». Ідеться про Куп’янський, а також Лиманський напрямки, де російська армія восени вперше за довгий час зазнала великої поразки».

Зазначимо цікаву технічну деталь. Хресні ходи завжди виконуються пішки, на те вона й «хода», а не «літ». Сенс заходу полягає в тому, що віряни повинні виснажувати себе тривалими переходами саме для того, щоб перейнятися різноманітними духовними догмами. Ну, а якщо у вас «повітряна хода», то це вже щось умовне і нагадує «воровской ход» або «віртуальний контрнаступ 95-го кварталу». Простіше кажучи, якщо вам ліньки «ходу» виконати ногами, то це вже пародія на захід, а якщо ви боїтеся, що молитви вас не вбережуть від дронів, то вашими молитвами можна підтертися, бо ви самі в них не вірите.

Але тут цікавий сам привід для такого перформансу. Противник визнає, що на Лиманському та Куп’янському напрямках у них ситуація складається так, що її канонічні тексти описують словом «ср*ка». Тому й довелося імітувати активність, щоб не втратити годівницю взагалі і не втратити надії на отримання «церковної десятини». І це все після того, як саме на цих напрямках, згідно з доповіддю Герасимова, найзначніші здобутки.

Але набагато більшу увагу привертає до себе заявлений зміст заходу. Як видно з тексту, там уже перестали розмінюватися на дрібниці у вигляді мощів матінки матронушки, Суворова, Саші Невського чи Діми Ростовського, точніше – Донського, а зайшли з козирів, а саме – з мощів Георгія Побєдоносця. Це при тому, що цей історичний персонаж закінчив свій життєвий шлях приблизно у 300 році після Різдва Христового. Однак мощі Георгія «набуто» і кинуто в бій.

Це означає, що план набуття високоякісних мощів не просто виконується, а й перевиконується. Логіка підказувала, що спочатку мали знайти мощі Рюрика чи хоча б його священного коня. На крайній випадок, можна було припустити, що буде придбано інший важливий артефакт – частинка дерева Іггдрасілль, але, як виявилося, набуття пішло глибше, і ось вони вже катаються з такими «мощами». Але що характерно, «побєдоносцем» Георгій став не за ратні перемоги, а з іншої нагоди, але попів це не хвилює: їм треба було сказати, що це – побєдоносець, і все тут.

Вони люблять надавати гучні назви чомусь або нікчемним речам – вигляду святинь. Достатньо згадати про те, що простори Чорного моря ще за царя борознив корабель під назвою «Бронетьомкін Поносець», ну, а з виглядом було ще простіше. Знову ж таки, колеги з досвідом пам’ятають про те, що при останніх подихах совка на «Жигулі» клеїли значки «Мерседес», а в’язані шапки прикрашали лейбом «Абібас». Так і тут: попики вирішили заздалегідь потурбуватися і справді піти з козирів. Але в усьому цьому є й зворотний бік, а саме: що далі? Тепер навіть важко уявити, чиї мощі підуть у хід. Може, Цезаря?