Це сталося наприкінці совка, і за якимось збігом саме в цей час до москви приїжджає такий собі Дональд Трамп, який був ще молодий, багатий і помічав усе, що ворушиться. Офіційна легенда його візиту свідчить, що він приїхав до москви для того, щоб збудувати там Трамп Тауер. Як відомо, башти там як не було, так і нема. Навіть прикидок на будівництво не було помічено, а Додік там був якраз у той момент, коли конторські запустили свою «медову пастку» для іноземців на повні оберти.
А далі – совок обвалився, КДБ перестав бути грізною силою і, що називається, останньою інстанцією, ну, а публіка виживала так, як могла, і проституція, в тому числі дитяча, пішли під «дах» бандитів. Хоча вони не робили з цього вотчину, і якщо службам потрібно було організувати «кіностудію» в номері готелю, то братки могли викотити будь-який контингент для потрібної вистави. Саме цю частину повісті я можу більш-менш описувати з того, що чув від осіб, які користувалися цими послугами.
Так сталося, що відразу після розвалу совка, коли кордон був переважно умовним і його використовували тільки для того, щоб «обдирати» бізнесменів, по роботі кілька разів довелося відвідати москву та кілька інших міст у районі Уралу. Але в москві приймаючою стороною був пацієнт із погонами, на яких були великі зірки. Тоді вони не давали права на синекуру, і тому генерали крутилися без жодних гальм – щось продавали, щось списували, бо загалом посада не годувала так щедро, як це було раніше і як стало потім, а тому вони по шию стояли в криміналі і, відповідно, контактували з усіма активними гравцями бізнесу, про яких ідеться.
Скажімо так, мені вдалося бути присутнім на великих застіллях, де був серйозний московський генералітет, і на ці застілля доводилося купувати незвичайні продукти за списком в одному з найперших супермаркетів на постсовковому просторі, якщо не зраджує пам’ять, він називався «Ірландський дім» і знаходився на Новому Арбаті. «Вхід» у компанію забезпечував колега, що якимось чином знав одного зі старших генералів, і тому нас там приймали без церемоній і не робили від нас жодних таємниць.
Через те що я тоді взагалі не вживав спиртного, то всі злегка п’яні розмови були в мене на очах і на тверезу голову. Так от, коли застілля закінчувалося, вони замовляли собі ескорт і, як тоді було заведено, роз’їжджалися по лазнях, які були в їхніх відомствах. І ось тоді по телефону обговорювалися параметри ескорту, в тому числі й дуже малолітнього. Вони називали параметри, але не обговорювали цін – мабуть, там були тверді тарифи, після з’ясування «технічних параметрів» постачальнику називалася адреса, куди треба було доставити «спецконтингент». При цьому «лампаси» нарікали на те, що ось таке закінчення банкету доводиться робити на своїй території, бо на чужій – обов’язково потрапиш під чиїсь камери.
Усе це до того, що тоді цей бізнес набув широкого розмаху і вже виплеснувся за межі конторської «медової пастки». І лампаси точно знали історію цієї індустрії, а тому розуміли, що на чужій території виступати з такими «розвагами» – небезпечно. Ще одне. Там не було жодних моральних аспектів. Повний нуль. Простіше кажучи, те, що зараз називається «скандалом Епштейна», в курнику просто не спрацює, бо там немає жодних підстав вважати, що це щось надзвичайне. А ось суто технічний момент конторські точно вловили, а саме – клієнт повинен приходити на заздалегідь підготовлену територію, але він не повинен підозрювати, що тут на нього чекає кіностудія.
(Далі буде)